Біографія

Народний депутат Верховної Ради VIII скликання.biografiya

Переміг на виборах до Верховної Ради 2014 року в одномандатному окрузі № 208 від партії Всеукраїнське аграрне об’єднання «Заступ».

Заступник голови ГО “ЗАСТУП”, член Політичної Партії “Всеукраїнське Аграрне Об’єднання “ЗАСТУП”.

Мій батько вважав так: пішов до першого класу — влітку пасеш гусей. Третій клас — ти вже починаєш рубати дрова, свиней чи курей годувати. Чим старше стаєш — тим більше по господарству робиш. То череду пасеш, то на городі щось копаєш. Зробив роботу — тоді можеш іти з друзями гуляти. А як подорослішав, то треба йти працювати у колгосп.

Народився я 16 березня 1973 році в містечку Носівка на Чернігівщині. Батько був водієм, а матуся працювала бухгалтером. Старша сестра — вчитель, сьогодні працює в Носівській середній школі №1, у якій і я навчався. Дідусь та бабуся по маминій лінії жили також у Носівці на паралельній вулиці. Як у нас казали — через городи. Бабуся пропрацювала в одному магазині все життя. Дідусь повернувся з війни інвалідом, тому працював дома, зшивав за допомогою спеціального станка документи для різних організацій.

Працював інженером-механіком ТОВ «Український дім зв’язку , спеціалістом зі страхування в САТ «Саламандра-Схід» та ЗАТ «Українська страхова група», директором ЗАТ «Агропрофіт», генеральним директором ТОВ СП Агродім, заступником Міністра аграрної політики та продовольства України.

З червня 2014 – радник дирекції з розвитку перспективних програм ЗАТ «Інститут інноваційного провайдингу Української академії аграрних наук».
Одружений, має двох дочок.

Поля колгоспу імені Енгельса були неподалік від нашої оселі. І батьки всіх моїх друзів там працювали. А класу з шостого й ми туди подалися. Працював пастухом – так, власне, у мене і в трудовій книжці записано. Крім того, працював у відділенні Ніжинського консервного заводу, на рухомій стрічці й відбирав маленькі корнішони. В школі ми їздили працювати на колгоспних полях – підбір картошки після комайбна, підбір буряка і таке інше, а за це сільськогосподарські підприємства поставляли в школу молоко, м’ясо тощо. Нам все це було в задоволення. Ми спілкувалися, змагалися між собою, обідали в полі на виїзній кухні. Хоча найкраща їжа була з дому, яку готувала матуся. Улюблений мій бутерброд – це кусень свіжого хліба, наверх смажене яйце, а зверху ще один кусень хліба.

У нас був сітроцех у Носівці, де школярі також працювали. Мені там дуже сподобалося трудитися — спробував всі спеціальності влітку, коли переходив з дев’ятого в десятий клас. Тому і вибрав для навчання Київський інститут харчової промисловості. Мені дали відповідні рекомендації та направлення на навчання. Школу закінчив «хорошистом». На екзаменах в інститут ніяких особливих проблем не відчув.

Викладачі були у нас просто чудові й згадувати ті часи — одне задоволення. Аби вижити й продовжувати навчання, підробляли вночі вантажниками на харчових підприємствах столиці, овочевій базі, хлібзаводі, пивному заводі «Оболонь». Я не боявся тяжкої праці й не падав з ніг протягом ночі від знемоги. Ще виручав студентський будівельний загін, у складі якого ми об’їздили велику частину Київської області й не тільки – працювали навіть на Чукотці.

У 1995 році закінчив державний університет харчових технологій за спеціальністю інженер-механік обладнання харчових виробництв. Розподілення молодих спеціалістів вже не було. Допомогли мені тоді мої колишні викладачі інституту, які розробили проект ковбасного цеху в одному з сіл Чернігівської області й запросили мене попрацювати керівником цього проекту. Це була моя перша керівна посада.

Потім пробував себе у різних сферах, навіть їздив працювати за кордон. Але зрозумів: де народився – там і знадобився. Мене з самого дитинства тягнуло до землі, приваблювало сільське господарство. І одного разу мені пощастило: мої знайомі вели в Бахмачі перемовини аби взяти в оренду землю і запросили мене.

Підприємство «Агродім» було створене 2003 року. Перший керівник не зміг налагодити процес, встряв у сумну кредитну історію. Відтак з листопада 2004 року взявся за цю справу сам: я став генеральним директором.

За десять років занять сільськогосподарським бізнесом наштовхнувся на усі проблеми українського села. Твердо переконаний: без села — не буде й міста. Й гарного майбутнього для нашої країни. Потрібно змінити відношення держави до села, сільський голова не повинен бігати по району з простягнутою рукою. Я розумів, що потрібно зробити, аби підняти українське село з колін, забезпечити продовольчу безпеку країни, а Україну поступово вивести до країн-лідерів з виробництва продовольства. Але починати треба з законодавчої бази. Село має бути захищене законом.